Проект 24/7

Проект 24/7 (частина І)

Чи готові ви прийняти участь в проекті форматом 24/7? Тобто 24 години на добу 7 днів на тиждень. І так 44 дні! Немає вихідних, перерв на обід, не можна піти додому відпочити, переключитись на щось інше, відмовитись.

6 січня 2018 року такий проект розпочався для мене і моєї родини. Ми прийняли у себе 19-річного студента Індонезії Берзуну Кардіна, який перебував в Кропивницькому як волонтер за програмою культурологічного обміну від молодіжної організації AIESEC. Це називається бути в якості host family. А якщо простіше, ми прийняли зовсім чужу людину в свою родину, занурили його в свій сімейний уклад, побут традиції. Хвилююче і, навіть, трохи страшно, але неймовірно цікаво!

Що я знала про Індонезію? Соромно сказати, але я навіть не дуже добре пам^,ятала, де це. В Індонезії 250 млн. населення, 200 мов та різних культур? Ого! Здається, я прогуляла цей урок географії в дитинстві. Це мусульманська країна? А тепер я починаю трохи хвилюватись. З мозку випливають всі ці «Алах акбар!» і інші стереотипні картинки з телеку. Але перше хвилювання проходить і починається нове маленьке життя.

Перше враження Берзуни від України – дуже холодно. Найнижча температура в його країні +20. Тому пояснити йому, що +6 – це ще не зимова погода не вдається. Він просто в шоці від того, що йому потрібно буде жити в постійній холоднечі.
Але який захват викликає сніг, який індонезійський хлопчина бачить вперше в житті! Він уважно роздивляється сніжинки на своєму одязі, пробує його на дотик, із дитячою завзятістю ліпить першого в житті сніговика і сідає на санчата. А от з^,їхати з гірки на санчатах так і не наважиться - страшно!

А в Індонезії виходить газета, на першій сторінці якої ти бачиш ту саму фото з санчатами. Таке звичне для Украіни катання на санчатах - топ-новина для людей в Індонезії. І стає зрозуміло: те, що для нас звичайні речі, для когось диво!

Батько у Берзуни журналіст. І всі півтора місяці, поки Берзуна в Україні на перших шпальтах джакартської газети виходять матеріали про це. Як живеться в українській родині, як він знайомиться з українськими поліцейськими, як разом з іншими студентами-іноземцями потрапляє на місцеве телебачення, як хворіє ОРЗ і чим лікується, як спілкується зі школярами. Такий собі сторітеллінг. І ти розумієш, що на іншому боці планети є людина, яка з тобою на одній хвилі ))) І якщо я пишу і розповідаю про ці події в Україні, він це робить в Індонезії. І для обох народів це цікава історія, за якою вони слідкують, кожний зі свого боку.

На сторінках індонезійських газет

З першого дня Берзуна починає активно вивчати нашу мову. Назва «Кропивницький» дається не одразу. Та й всі ці ч,щ,ц,х,г виявляються висшою математикою для людини, яка володіє англійською і бахасою. А м^,який знак і апостроф – то взагалі шок! А ви спробуйте поясними англійською, що таке апостроф і чому п,ять і Коля пишуться і вимовляються по-різному. От і ми повертались до цього питання всі 6 тижнів.
Відмінки можна теж поставити в один ряд з апострофом і м^,яким знаком. Після того, як Берзуна дізнався про них, очі потухли і він виніс собі вирок: «Я думав, що все-таки зможу вивчити українську!»

Але проходить декілька тижні й індонезійський юнак розрізняє «Дякую!» і «Спасибо!». Дивується, чому так багато людей говорить в маршрутці «На остановке» , а не «На зупинці!». І ти знову і знову до пізньої ночі пояснюєш, чому більшість людей твого міста не говорять рідною мовою, заглиблюєшся в важкі історичні і політичні нюанси. І це дуже важко, бо все, що пам'ятаєш зі шкільної та університетської програми недостатньо для цього. Хвала тому, хто придумав Google-перекладач.

А що знав студент з Індонезії, коли збирався їхати в далеку Україну? Виявляється, тільки дві речі:

Україна колись була частиною СРСР;
Над Україною збили малазійський літак. Але чому саме тут і чому саме малазійський? – запитує він. І знову довгі пояснення про війну з Росією, про те, що не українці збили цей літак і що його взагалі збили помилково.

Ти приходиш з роботи, вхляв, хочеш поїсти і до ліжка, але кожного разу до самісінької ночі ви говорите і говорите. Про Україну, Індонезію, про те, як у них, а як вас. Іноді навіть Google-перекладач відмовляється перекладати те, що ви хочете сказати одне одному, ви регочете, очі злипаються в представників обох націй, але розходитись не хочеться. Хочеться говорити ще довше, дізнаватись ще більше. Це як п'єш і не можеш напитись.

За півтора місяці у Берзуни неймовірні успіхи в освоєнні нашої солов'їної.
І в один з останніх вечорів-ночей на твоїй кухні індонезійський юнак читає слова гімну України з підручника твоєї дитини за 4 клас! Серце виривається з грудей, тобі хочеться обійняти цю людину і сказати «Дякую! Terima kasih! Thank you!»